22 вересня 2023 року Житомирській області виповнюється 86 років. Пропонуємо вашій увазі ТОП-5 видатних постатей, які народилися в Житомирському районі або чиє життя та діяльність були пов’язані з нашим регіоном.
БОРИС ТЕН (09.12.1897 – 12.03.1983) – літературний псевдонім Миколи Васильовича Хомичевського, видатного українського поета-перекладача, мистецтвознавця, педагога, лауреата премії ім. М. Рильського.
Він захоплювався художніми перекладами з античних та сучасних мов, оперними лібрето та іншими музичними творами; був автором поезій, літературознавчих та мистецтвознавчих робіт. Але став знаним Борис Тен завдяки блискучим художнім перекладам із давньогрецької на українську мову безсмертних «Одісеї» та «Іліади» Гомера.
До Житомира родина Хомичевських переїхала з початком Першої світової війни. З 1924 року Борис Тен жив у Києві. У 1946 році повернувся до Житомира, з яким пов’язав своє подальше життя. На будинку, де проживав майстер, встановлено барельєф видатного земляка, і тепер вулиця носить його ім’я.
Відомий письменник-шістдесятник ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ КОНЦЕВИЧ (05.06.1935 – 21.07.2010) народився в селі Млинище Житомирського району в родині колгоспника. Рятуючись від голоду, 1947 року родина Концевичів переїхала до Житомира. У віці 17 років, невдало пірнувши у р. Тетерів, зламав хребет і втратив здатність самостійно пересуватися. У письменницьку й перекладацьку царину його штовхнув саме нещасний випадок.
Перша збірка оповідань «Дві криниці» (1964), написана в неореалістичній манері, заявила про новий самобутній талант. Після її видання Концевич вступає до Спілки письменників України.
Будинок молодого літератора поступово перетворився на осередок української ідеї на Житомирщині. Сюди приїздили найзавзятіші шістдесятники: В’ячеслав Чорновіл, Анна Горська, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська та інші. Наприкінці 60-х років його хотіли виключити із членів Спілки письменників, проте ціною одного голосу письменники Житомирщини захистили свого побратима по перу.
Друга книга оповідань – «Йдучи вулицею» вийшла у 1985 році. Згодом були опубліковані «Тутешня кава» (2000), збірка оповідань «Вона йшла усміхнена» (2002), «Мамо, мамочко, прокинься» (2006), книжка малої прози «Голубині пастелі» (2009) і підсумкове видання творчої спадщини Євгена Концевича – «Клекіт глухоти» (2010).
Письменник Олексій Опанасюк писав про є. Концевича: «Це громадський діяч, це мужня людина, це честь нашого Житомира».
ВОЛОДИМИР ГАЛАКТІОНОВИЧ КОРОЛЕНКО (27.07.1853 – 25.12.1921) народився в Житомирі, де прожив лише 13 років.
За політичну неблагонадійність він майже 10 років провів у засланні, де й почалася його літературна діяльність. Після заслання В. Короленко жив у Нижньому Новгороді, Петербурзі, останні 20 років свого життя – в Полтаві, де помер 25 грудня 1921 року, там же похований.
Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор чотирьохтомної «Історії мого сучасника», відомих повістей «Сліпий музикант», «В дурному товаристві», «Без язика», багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей. Житомирський період життя В.Г. Короленка відображений в оповіданнях «Ніччю», «Парадокс», «Моє перше знайомство з Діккенсом» і особливо в повісті «Історія мого сучасника».
У 1973 році в будинку у Житомирі, де народився письменник, створено літературно-меморіальний музей. Його ім’я носить вулиця, з якою так тісно пов’язані дитячі роки письменника, площа, школа № 6, на території якої знаходиться пам’ятник письменнику, а на будинку Житомирського державного університету ім. І. Франка, колишній 1-ій Житомирській гімназії, де навчався письменник, встановлено меморіальну дошку.
СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ КОРОЛЬОВ (12.01.1907 – 14.01.1966) народився в сім’ї викладача Житомирської чоловічої гімназії. У Житомирі сім’я Корольових проживала два роки, а потім переїхала до Києва і незабаром батьки розлучилися.
У 1913 році (на УП Всесоюзному зльоті планеристів) конструкція С.П. Корольова СК-3 «Красная звезда» вперше у світі в історії повітроплавання на безмоторному льотному апараті виконала тричі «Петлю Нестерова». З цього часу про нього стали писати і говорити як про талановитого конструктора.
За життя Сергій Павлович Корольов був удостоєний багатьох почесних звань і урядових нагород. Не забуто його і після смерті. Ім’я Корольова носять вулиці й заводи, школи і кораблі, вченому встановлено пам’ятники. Одна з вулиць Житомира названа його ім’ям, в місті створено меморіальний будинок-музей вченого, який входить до складу Житомирського музею космонавтики ім.С.П. Корольова, встановлено пам’ятник на центральній площі.
ІВАН ІВАНОВИЧ ОГІЄНКО (14.01.1882 – 29.03.1972) народився в містечку Брусилів у простій родині і виховувався напівсиротою. Здобувши початкову освіту, майбутній вчений крок за кроком пройшов шлях від Київської військово-фельдшерської школи до випускника Київського університету Св. Володимира.
Він працював вчителем Київської комерційної школи, доцентом і професором Київського університету. Перший серед викладачів почав у 1917 році читати лекції українською мовою. Протягом 1917-1918 років він пише і видає посібники та підручники для самоосвіти з української мови. Вже як міністр освіти Української Народної Республіки очолив комісію, яка розробила основні правила українського правопису.
У Брусилові молодий вчений засновує «Ссудо-сберегательное общество», організовує будівництво бетонних колодязів для селян, сприяє відкриттю Вищого початкового училища.
І. Огієнко заснував і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного університету. Потім був призначений на посаду Міністра освіти. У січні 1919 року за дорученням уряду УНР склав програму свята Соборності України та визначив його дату – 22 січня, яку ми відзначаємо дотепер.
Поразка Національно-визвольних змагань українського народу в 1920 році призвела до еміграції Огієнка. В Польщі з’являються його фундаментальні наукові праці «Український правописний словник», «Історичний словник української мови», «Словник місцевих слів» та ін. Протягом багатьох років видає науково-популярні українознавчі щомісячні часописи «Рідна мова» і «Наша культура», викладає у Варшавському університеті та продовжує займатися науковою, зокрема перекладацькою роботою.
9 жовтня 1940 року він прийняв чернечий постриг, отримавши ім’я Іларіон. Згодом І. Огієнко був рукоположений в сан архієпископа і митрополита Холмщини і Підляшшя. Після закінчення Другої світової війни митрополит Іларіон змушений був переїхати до Канади. За канадський період життя він видав близько 50 праць, зокрема переклав Біблію українською мовою.
У Житомирі, Львові, Кам’янець-Подільському, Брусилові іменем вченого названі вулиці, у 2000 році ім’я І. Огієнка присвоєно Житомирському училищу культури і мистецтв. У Брусилові функціонує історичний музей імені І. Огієнка. У 2010 році біля його будівлі був відкритий перший в Україні пам’ятник І. І. Огієнку. У 2023 році в Брусилові відродили храм І. Огієнка, у якому його хрестили і де він брав шлюб.
З 1995 року функціонує комітет з присудження премії ім. І. Огієнка за видатні заслуги в галузі літератури, науки, освіти, мистецтва та громадської, політичної і духовної діяльності. Вручення премій щорічно відбувається в Брусилові 23 березня в день пам’яті І. Огієнка.