29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб.
Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру полягло понад 100 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.
За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.
На території Житомирського району знаходяться три об`єкти масових розстрілів жертв фашизму у роки Другої світової війни.
Це передусім братська могила жертв фашизму поблизу с. Довжик, де поховано близько 10 тисяч осіб.
Це також група з шести братських могил жертв фашизму (поховано 9 тисяч 623 мирних жителів Житомира, переважно єврейської національності), поблизу с. Іванівка на території Богунського лісництва. Німецько-фашистські окупанти розстрілювали людей на цьому місці в 1941-1943. Безневинних вбивали з гвинтівок і автоматів у потиличну частину голови, багато похованих, зокрема дітей, жінок, були закопані в землю живими і померли від асфіксії. В могилах виявлено по 14 рядів людських трупів. Тут у 2019 році на узбіччі дороги Житомирською іудейською релігійною громадою встановлено меморіал пам`яті жертв – євреїв.
Ще одним нагадуванням про звірства нацистів у ході Другої світової війни є група з 14 братських могил радянських військовополонених та мирних громадян та пам’ятник «Жертвам фашизму» (поховано 14 110 чол.) на території Іванівської сільської ради (62-й квадрат 13-ї дільниці Богунського лісництва, на відстані 500 м зліва від міської смуги, на узліссі поблизу автотраси Житомир – Львів).
Тут в 1941-1943 роках під час окупації фашисти масово розстрілювали військовополонених, яких щоденно сюди переганяли з території концтабору, а приречених мирних громадян і дітей привозили на вантажівках з Житомира. Щодня тут копали глибокі й довгі рови, біля краю яких розставляли приречених. Розстріли продовжувались, доки могила-рів не заповнювалась тілами вбитих, поранених, а дітей кидали в ями живими. Згори рів присипався землею.
Усе це не може бути забутим, цьому немає прощення!
І це не має повторитися, тому пам’ять про ті жахливі події має передаватися з покоління в покоління!
Вічна пам’ять безневинно закатованим!