Корупційна діяльність у лісовому секторі є однією із важливих проблем, яка потребує негайного вирішення з метою забезпечення ефективного управління лісовим господарством та створення необхідних умов для розвитку лісопереробного сектора. Корупційна діяльність не є специфічною для окремої галузі: фактично нею так чи інакше уражені практично всі сфери суспільного життя в Україні. Не можна викоренити корупцію цілком, проте важливо знизити її прояви до мінімально низького рівня.
Корупцію можна назвати лакмусовим папірцем, що вказує на негаразди у методах управління окремої галуззю, тому протидія цьому явищу є ще й засобом вдосконалення державної системи і має здійснюватись постійно, а не як разова кампанія.
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» окреслює основні антикорупційні заборони та обмеження, більшість з яких потребує подальшого удосконалення, розвитку його положень у відповідній нормативно-правовій базі. Необхідно усвідомлювати, що один закон не може розв’язати таку надскладну суспільну проблему. Запобігання та протидія корупції мають становити єдину, узгоджену систему організаційних, правових, економічних заходів, яка б мала на меті комплексно усувати небезпечні ризики, запобігати корупційним проявам та протидіяти відповідним порушенням та злочинам.
Основним методом протидії корупції в лісовому секторі слід вважати формування дієвого комплексу заходів, спрямованих насамперед на запобігання корупційним проявам пріоритетними напрямами антикорупційної політики мають стати попередження, виявлення та усунення умов, що сприяють або можуть сприяти виникненню корупції, а також запобігання спробам їх створити.
Зважаючи на положення антикорупційної стратегії, пріоритетними заходами у лісовому секторі мають стати реформування системи управління, зменшення адміністративного тиску на лісогосподарські підприємства, комп’ютеризація документообігу, обмеження кількості перевірок контролюючих органів, усунення браку прозорості у діяльності органів лісового господарства та поліпшення умов доступу громадян до інформації про лісовий сектор. Потребують удосконалення системи контролю за використанням державного майна, які б мали на меті недопущення фактів одержання прихованих прибутків державними службовцями або за їх сприяння – іншими особами чи угрупуваннями. Підвищеної уваги вимагає дотримання законодавства щодо державних закупівель у діяльності лісогосподарських підприємств. Особи, винні у вчиненні кримінальних діянь, пов’язаних із привласненням державних коштів, повинні отримувати максимальні покарання, передбачені чинним законодавством.
Проте недостатньо лише карати за зловживання, слід зменшувати та обмежувати правове поле, де такі корупційні прояви можливі. Зокрема, для усунення можливих тіньових схем у торгівлі деревиною за кордон зараз вкрай важливо зробити максимально прозорими експортні поставки лісопродукції, визначивши зрозумілий та справедливий порядок укладення контрактів із закордонними покупцями, який би забезпечував отримання максимальних прибутків лісогосподарськими підприємствами. Базуючись на принципах ринкової економіки, слід нормативно унеможливити втручання органів влади у встановлення цін та визначення покупців на вироблену лісгоспами деревину при експортних поставках.
Врегулювання на законодавчому рівні вимагає питання про віднесення до суб’єктів відповідальності посадових осіб державної лісової охорони лісогосподарських підприємств, які одержують заробітну плату за рахунок коштів, отриманих підприємством від власної господарської діяльності. Вимоги Лісового кодексу та Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» відносять їх до посадовців правоохоронних органів, що в свою чергу надає формальні підстави вважати цих лісівників посадовими особами органа державної влади, уповноваженими на виконання функцій держави відповідно до п.п. «ж» п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Практика засвідчила, що, користуючись двозначністю законодавства, суди по-різному тлумачать належність посадовців державної лісової охорони до суб’єктів корупційних порушень. Водночас невизначеність статусу лісівників у прийнятому законі викликає запитання щодо дотримання посадовцями лісової охорони інших антикорупційних обмежень, таких як виконання вимог фінансового контролю (ст. 12 Закону про корупцію), проходження спеціальних перевірок при зайнятті посад, що пов’язані з виконанням функцій держави (ст. 11 Закону про корупцію) тощо.
Зважаючи на специфіку лісової галузі, де досить поширені лісові династії, особливої уваги потребує додержання вимоги ст. 9 Закону про корупцію щодо обмежень стосовно спільної роботи працівників лісогосподарських підприємств.
Ефективна протидія корупції передбачає використання не тільки економічних та правових заходів, а й широке застосування психологічних (освітніх та виховних) засобів. Тому в управлінській діяльності не слід нехтувати правовим вихованням, формуванням антикорупційної правосвідомості у посадовців та громадян шляхом запровадження соціально-просвітницьких програм.
Можна стверджувати, що у суспільстві сьогодні не виникає сумнівів щодо гостроти проблеми корупції як у державі в цілому, так і в окремих економічних сферах. Громадськість та влада мають цілком усвідомити небезпечність корупції, чітко дотримуватись вимог закону та висловлювати неприйняття корупційних проявів на всіх рівнях.
Сьогодні розвиток нормативної бази, суспільних ініціатив та сучасні тенденції дають змогу стверджувати, що у майбутньому актуальність проблеми корупції та пошуку шляхів протидії їй лише зростатиме. Це також стосуватиметься й лісового сектора, де в останні роки зафіксована значна кількість корупційних проявів. Щоб досягнути дієвих результатів у протидії цьому явищу, керівництву лісової галузі слід спиратися на продуману та зважену систему заходів, яка базується на суворому виконанні антикорупційного законодавства.