Дана проблема є надзвичайно актуальною, хоча результати сприймаються громадськістю неоднорідно.
В Україні в сучасних умовах функціонування ринку праці все більшої гостроти набувають проблеми гендерної нерівності в зайнятості населення, які виявляються в неоднакових можливостях жінок і чоловіків щодо структур влади, сфери освіти та зайнятості, доходу та власності.
Збереження проявів гендерного дисбалансу в сучасних умовах призводить до падіння соціального статусу жінки. Явище гендерної нерівності обумовлене, перш за все, обмеженістю економічних ресурсів, соціальними, політичними факторами.
Історично склалося, що жінки мають менше можливостей виявити свої власні здібності. Пояснюється це кількома чинниками: по-перше навантаженням вдома та на роботі; по-друге впевненістю, поміж роботодавцями, що для жінки найважливішим є самореалізація у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – кар’єрний ріст, розвиток власних здібностей, розвиток творчості – відходить на другий план.
На сьогоднішній день є досить розповсюдженими гендерні стереотип в економічній сфері, з якими стикається майже кожна жінка: чоловік за своєю природою є значно кращим керівником/лідером, ніж жінка; жінки менш активні у пошуку роботи тощо. Саме ці стереотипи суспільної свідомості і створюють підґрунтя для існування гендерної нерівності в Україні.
Сьогодні існує велика кількість міжнародних документів, різних договорів, які сприяють становленню гендерної рівності та рівноваги. Це такі документи, як: Конвенція ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), що є основним документом з питань гендерної нерівності, Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань гендерної рівності (2000 р.), Пекінська декларація (1995 р.) та багато інших документів.
Принцип гендерної рівності жінок в Україні закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23 та стаття 24 Конституції, яка безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi, закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя.
Також, ці принципи закріплені в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Метою, якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
Але великою проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi, оскільки в реальному житті вони не допомагають жiнкам вiдчути себе вiльними та рiвними в полiтичнiй, культурнiй, соцiальнiй, економiчнiй сферi, в працевлаштуванні.
Ще до співбесіди з потенційним роботодавцем жінки вже зазнають дискримінації. Зокрема ідеться про безліч оголошень у засобах масової інформації щодо наймання на роботу, які містять вимоги щодо віку, статі і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника. Особливо часто застосовується відсів за статевою ознакою, коли мова йде про високооплачувані та престижні посади. Зазвичай такі оголошення можна зустріти у приватних агенціях з працевлаштування або навіть у державних центрах зайнятості. Надзвичайно поширеною є практика відмови у прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми й жінки старші 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості, як правило, до уваги не беруться.
Суто чоловічих вакансій більше, ніж cуто жіночих і, здебільшого, вони краще оплачуються. У 2013 році на Міжнародному кадровому порталі hh.ua стать бажаного працівника вказувалася у 7% вакансій. Найчастіше очікувану стать кандидата вказують у так званих традиційно «чоловічих» галузях ринку праці: «робочий персонал», «безпека», «інсталяція, сервіс», «транспорт, логістика» та «автомобільний бізнес».
Підтвердженням гендерної дискримінації в Україні є наступна картина: жіноче населення складає 54% населення країни, разом з цим кiлькiсть жiночих органiзацiй росте, проте кiлькiсть жiнок в органах влади зменшується. Для прикладу, у нинішньому парламенті жінки складають лише 11% у порівнянні з країнами цивілізованої Європи де ця цифра, не суттєво, але все ж таки відрізняється та становить у середньому 26% .
З розвитком в країнi ринкових вiдносин жiнки отримали можливiсть для вiдкриття власної справи, проте кiлькість жінок-пiдприємцiв варіюється в межах 30% . В основному жінки зайнятi в малому та середньому бiзнесi, бо у великому бiзнесi жiнки є рiдкiстю. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку. Жінки складають близько 80% всіх працівників у цих сферах діяльності, які є найменш оплачуваними галузями українського ринку праці, звідси випливає відповідь на питання чому ж заробітна плата у жінок менша ніж у чоловіків.
Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані, працюють у сферах діяльності з меншою заробітною платою. Тому в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають різну зарплатню.
За даними Глобального звіту з гендерного розриву Україна має таку саму різницю в зарплатах чоловіків та жінок, як Венесуела, Гондурас, Японія, Колумбія, Іран та Кіпр.
Можна зробити висновок, що на сучасному ринку праці регіону існує помітний гендерний дисбаланс, який виявляється в нерівному представництві жінок на керівних посадах, у їх концентрації в найменш престижних галузях економіки та сферах діяльності, нарешті в значно нижчій, ніж у чоловіків, оплаті праці в усіх без винятку галузях, навіть таких, що традиційно вважаються “жіночими” і де жінки становлять переважну частку .
Повернемося, знову до аналізу України загалом. Хочеться, зазначити, що є проблеми на ринку праці й у жінок, які мають маленьких дітей. Так, багато українок скорочують відпустку по догляду за дитиною. Жінки вимушені передчасно повертатися на роботу в основному через небажання псувати свою кар’єру або взагалі втратити робоче місце.
Взагалі, можна говорити про те, що досвід європейських країн вважається найрезультативнішим по запровадженню позитивних дій, які складаються з таких напрямків: досягненні рівної економічної незалежності жінок і чоловіків (скорочення в різності оплати праці, розвиток жіночого підприємництва, соціальний захист); заходи які б сприяли гармонійному поєднанню трудової, особистісної та сімейної сфер життя (мобільність робочих контрактів, збільшення кількості послуг з догляду за дітьми та престарілими); залучення чоловіків та жінок до рівної участі в процесі прийняття рішень (політична активність, в економіці та бізнесі, науці та сучасних технологіях); викорінення насилля; ліквідація гендерних стереотипів в усіх сферах суспільної взаємодії (в освіті, ринку праці, ЗМІ); пропаганда принципів гендерної рівності в країнах – не членах ЄС.
Однак, особливої уваги заслуговують позитивні дії, які спрямованні на утвердження гендерної рівноваги у політичному житті країн. Забезпечення рівної політичної участі чоловіків та жінок здійснюється за принципом паритетної демократії, який реалізується за допомогою впровадження квотування – це тимчасові заходи, які використовуються для усунення фактичної нерівності в політичній сфері та можуть бути ліквідовані після досягнення гендерного паритету.