3 грудня відзначаємо 300-річчя від дня народження видатного українського філософа, педагога, просвітителя-гуманіста, поета Григорія Сковороди.
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в козачому селі Чорнухи, колишнього Лубенського полку (нині Лохвицький район). Батьки Г. Сковороди належали до малоземельних селян-козаків. На майбутнього філософа незабутнє враження справили чудові рідні краєвиди, народні звичаї і традиції, пісні й думи лірників.
Дитинство і юнацькі роки Г. Сковороди пройшли серед людей, які не знали кріпостного права, залишили глибокий слід в його свідомості і вплинули на формування його волелюбного і незалежного характеру. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії , в якій навчався з перервами майже 10 років (хоча вищої освіти так і не скінчив). З 1742 р. до 1744 р. його як соліста академічного хору забрали до Петербурга у придворну співацьку капелу, де, окрім життєвого досвіду, Григорій Савич здобув ще і додаткову музичну освіту.
Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин “придворного уставника”, що означав дворянство з титулуванням “ваше благородіє”. 1745–1750 у складі “Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору” побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. Після повернення з-за кордону Сковорода майже два десятки років був педагогом: спершу викладав у Переяславському колегіумі, потім служив гувернером, нарешті – працював у Харківському колегіумі. Для Григорія Сковороди і його праці в Харківському колегіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, доноси, інтриги отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він залишив цю роботу у 1764 році. Переїхав у Київ на деякий час, а потім повернувся до Харкова, де йому знов запропонували викладацьку роботу в колегіумі, і з цією метою він склав підручник етики.
Викладаючи в колегіумі, Сковорода проводив окремі заняття зі своїм учнем М.Ковалинським, який незабаром після смерті вчителя став першим біографом видатного українського філософа-просвітителя.
У квітні 1769 року Г. Сковороду звільнили з роботи у колегіумі. Це було останнє офіційне місце роботи вченого–філософа й педагога. Відтоді останні 25 років свого життя він стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи.
Лівобережжя України, Приазов`я, Воронежчина, Курщина, Орловщина, села, міста і містечка цих країв – місця перебування «мандрівного університету» України, де він жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення.
Саме на цей період життя припадає розквіт його творчості. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення загальної картини світу, в зосередженні філософської думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен.Останні роки свого життя Г. Сковорода тяжко хворів, але здійснив подорож до свого давнього друга Михайла Ковалинського, та подарував йому частину своїх рукописів.
Помер Г.Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794р. у селі Іванівка ( нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині) в маєтку знайомого поміщика А. Ковалевського. Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав», що й було виконано.
6 травня 2022 р. російські окупанти обстріляли село Сковородинівка, де знаходився музей Г.Сковороди.
Знищена будівля 18 сторіччя, ії доведеться відновлювати повністю. Найцінніші експонати колекції вдалося врятувати, їх перемістили заздалегідь в безпечне місце.
Знищення музею Сковороди – це свідома ідеологічна акція.
Україна переможе і відбудує все, що знищили рашисти. Нові покоління українців будуть приходити до музею, щоб пізнавати ідеї мудрості , душевної краси великого УКРАЇНЦЯ.