Минуло вже 76 років від моменту вигнання нацистських загарбників з території України у ході Другої світової війни. Це стало результатом прояву виключної жертовності українського народу, який вкотре в історії довів, що боротьба за свободу проти іноземного агресора є святим обов’язком кожного представника народу, над яким нависла загроза поневолення.
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід. 17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941-го розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій, – не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.
Таким чином, вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців в боротьбі у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Це стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.
На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.
Водночас, вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
При цьому, вигнання нацистів стало вагомим кроком до здобуття Україною Незалежності, а досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.
Підкреслимо, що у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, тільки опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу.
СРСР ставив за мету не визволення українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.
Прикро, але боротьба за волю та незалежність, за територіальну цілісність України триває і сьогодні – наш народ після підступної анексії Криму в умовах неоголошеної війни протистоїть новій російській агресії на Донбасі.
У День визволення України від нацистів ми із сумом і гіркотою згадуємо про події Другої світової війни, які мали трагічні наслідки для кожної української родини. Подвиг ветеранів тієї війни є еталоном мужності та патріотизму.
Тож пам’ятаймо уроки історії та єднаймося навколо спільних українських цінностей!